Cкуратівсьий В. Т. ВОВК: значення у фольклорі.

 
 

Cкуратівсьий В. Т. ВОВК: значення у фольклорі.

З книги: Скуратівський В.Т.-Русалії.- К.:Довіра,1996-734с.



Кожному з нас доводилося відчувати на собі холодний або колючий погляд колеги чи знайомого. За таких випадків нердко зривався з уст вислів: "Чого ти вовоком дивишся?" Справді-бо, серед усіх диких звірів ці хижаки важаються найжорстокішими й найпідступішими. Довголітнє сусідство людини з вовком,позначене обопільною недовірою, витворило безліч легенд і переказів.
Одначе хоч природа й наділила цього хижака неординарними рисами, людина здебільшого виходила в їхньому протиборстві переможцем, навіть під час зимових токувань, коли сіроманці виявляють надмірну агресивність. Взаємини між людиною та вовком мають давню історію, оповиту цікавими тотемічними віруваннями. Фольклорні джерела донесли кілька мітологічних сюжетів щодо появи вовка. Попри їх ріхноманітність спільним є те, що хижак уявляється як зооморфний образ демона. Одна з волиських легенд так пояснює походження вовка. Якось чорт з"явився до бога і сказав:"Люди зовсім не доглядають своєї худоби, і вона робить шкоду. Треба щось придумати, аби вони на майбутнє боялися пускати її саму".
Бог, вислухавши прохання, наказав виліпити з глини хижака, котрий би лякав худобу.Нечестивець зробив це досить швидк, але звірина була завеликою- як кінь, а тому Всевишній зажадав зменшити її удвічі. Кол ж чорт обстругував вовчий тулуб, хижакові було дуже боляче; відтак він погрозив, що відтепер нападатиме не тільки на худобу, але й людей. На радощах чорт тут же нацькував вовка на першого-ліпшого чоловіка.
Бачачи безвихідь, людина попрохала вовка, аби той дозволив їй перед смерт помолитися. Вовк погодився.Чоловік тим часом відшукав замашного дрючка, заховав його і наостанок попросив дозволу витерти спітніле обличчя вовчим хвостом. Звір дозволив і це зробити. Як тільки він підставив хвоста, чоловік схопив за нього при ріпиці й ну гамселити києм по спині. вовк ледве вирвався й одразу накинувся на чорта, а той навтікачки. Тому. коли сіроманець біжить із роззявленою пащекою, то люди намагаються не зачіпати його, бо чорт втече од хижака і він тоді накинеться на ту людину. яка перешкодила наздогнати нечестивця.
Звідси вірування в те, що вовки їдять чортів. Якби тих не бив грім та не знищували сіроманці, то скільки розплодилося б нечисті, що й білого світу ми б не бачили.
Людина може за певних обставин первертатись у вовка. Найчастіше трапляються такі оказії, коли чоловік кохається з жінкою напередодні великих свят,- за це грішники стають перевертнями і живуть певний час у вовчих тічках.
Народна мітологія зберегла чимало легенд про оборотництво. За перевертнями, як і загалом за вовками, постійно наглядає святий Юрій ( Георгій ),- це потверджує відоме прислів"я: "Що у вовка в зубах, те йому георгій дав". Він не тільки керує хижаками, ле й карає їх за провини, наказує кого загризти, а кого пожаліти,- "бо вовки- його хорти". Ці вірування були настільки поширеними, що раніше наші пращури відзначали спеціальне "вовче свято", яке збігалося з зимовим Георгієм (26.11). В цей день люди остерігалися вигонити зі стаєнь свійських тварин і вирушати кіньми в дорогу. Вважалося: хто дотримуватиметься цього на "вовче свято", у того хижаки не зачіпатимуть худоби. Вовчи зграї є найнебезспечнішими від Ганни ( 23.11 ) і до Водохреща ( 19.01 )- в цей час вони збираються в тічки.
Хижаки постійно загрожували худобі, а найбільше за весняно-літнього випасу. Щоб убезпечитись од них, народна практика виробила чимало оберегових форм, серед яких важлива роль належала замовлянням. Поліськи пастухи постійно носили при собі соснові скалки. Побачивши вовка, який чатував на череду, запалювали їх і проказували таку молитву:

Якщо не хочеш зла мені
І моїй худобі,
То йти додому;
Якщо хочеш пити,
То йди до річки;
А якщо хочеш зла мені
І моїй худобі,
То йди туди, де люди не ходять
І звірі не бродять,
Де птахи не літають,-
На тобі світло
І мене не чіпай.

А це примовляння, що також побутувало на Поліссі, виголошували, як тільки худоба заходила в ліс:

На Восіянській горі
Їхав сятий Юрій
На сивим коні,
Погубив шроти,
Позатикав вовкам роти.
Амінь!

Образ вовка як зооморфічного демона поширений і в народній творчості. Звір уявлявся не лише підступним хижаком ( згадаймо: "З вовка пастуха не буде"), ненажерою ( "Голодний як вовк" ), але й символом швидкості та відваги, навіть другом, оскільки в багатьох казках його названо "вовчиком-братиком". Навзагал, майже в усіх казках та легендах образ сіроманця позначений багатьма шляхетними рисами. Про це мовиться і в "Слові о полку Ігоревім":

Самі скачуть, як вовки сірі в полі,
Шукаючи собі честі,
а князеві слави.

Як бачимо, демонологічна і фольклорна традиції опоетизували ті риси характеру, якими природа наділила вовків- хитрість, сміливість, погордливість і незалежність.
Незважаючи на агресивну натуру сіроманців. в народі казали: "Не такий вовк страшний, як його малюють".


Создан 07 авг 2007