Пархоменко М. "ВІНОК У КУПАЛЬСЬКОМУ СВЯТІ"

 
 

Пархоменко М. "ВІНОК У КУПАЛЬСЬКОМУ СВЯТІ"




Не одне століття урочистий обряд Купала полонив людські душі. Попри суворі заборони православної церкви, люди щороку на сільських околицях, переважно біля річок та озер, влаштовували пишні обрядодійства - виготовляли Купало (Купайло) і Марену, розпалювали біля них багаття, перестрибували через вогонь... Дівчата плели вінки із запашних квітів - неповторних барв нашої щедрої української землі. Вважалося, що в Купальську ніч кожна рослина вміє ходити, розмовляти і якщо уважно прислухатися, то можна почути багато цікавого, не кажучи вже про легендарний цвіт папороті. Ця чарівна квітка щастя спалахне в мить, коли у Купальську ніч гримне Перун. А хто знайде дивовижний цвіт папороті, тому він принесе щастя.
На нашій українській землі вінок відомий з найдавніших часів.
Найдавніші зображення жінки-Богині вказують на наявність головного убору з квітів чи гілля. Мокоша на вишивках зображена з цілим кущем на голові, що вказує на ритуальне використання вінка як символу Богині.
Вінок присутній у найважливіших моментах життя українця. Його виплітали дівчата на "вінкоплетинах" напередодні весілля для дівчини, яка виходила заміж. Мабуть, не тільки цікавим, але й корисним було б дослідження вінка і його значення у різних аспектах життя на високому фаховому рівні. Адже не такою вже, наприклад, нікчемною була наша прадавня традиція виплітання зеленого живого віночка під білий вельон (фату) нареченої. Чи можна замінити живу магію квітів навіть найдосконалішими виробами з штучного матеріалу? Може воно і зручніще, але чи краще? Чи не завеликою є ця ціна за втрату захисної магічності оберегу? Чи стали від того кращими і, головне, щасливішими наречені?
Вінок - священний ритуальний предмет, який виплітають із свіжих квітів, листя, трави, хвої, колосків тощо. Вінок відомий кілька тисячоліть убагатьох народів світу, як релігійний атрибут, як символ чи емблема того чи іншого ритуалу, Божества, як особлива сакральна річ.
За Ю.Шиловим при святкуванні Красної гірки "на пень, чи інше узвишшя годилося садити дівку, яка втілює Лелю (Лялю), її уквітчують і наділяють вінками......вінки дівчата розбирають собі, а гілки та квіти несуть до річки... За міфоісторичним літописом придніпровського Шу-нуна та прашумерськими табличками придунайської Аратти, десь у VII тис. до н.д. слід шукати витоки притаманного слов'янам весняного свята Красна гірка з її Лелем, Лялею, Полелем".
У Греції, наприклад, жрець під час богослужби на честь Геркулеса вдягав лавровий вінок. Такими ж вінками наділялися і всі учасники ритуалу. Римляни віншували переможців, що відзначались на війні. Вінки одягали промовці під час виступів. Вінками нагороджували переможців Олімпійських ігор. Із вінка, як ознаки особливої пошани, пізніше виникла корона.
Символіка ритуальних вінків надзвичайно різноманітна, оскільки залежить від часу використання обряду матеріалу з якого виготовляється вінок, його призначення. Магічна роль вінка дуже потужна, оскільки і самі вінкоплетини супроводжуються словесною магією (пісні-молитви), і особливі властивості рослин, що вплітаються у вінок, дають свою силу. А час проведення обрядів з вінками переважно відповідає космічним ритмам Всесвіту, коли Боги посилають на Землю свою божественну енергію.
На Купальські свята, вранці, як тільки розвидниться й дівчата вмиються росою та тирлич-зіллям, усі гуртом йдуть до лісу та в поле збирати квіти для вінків.
Саме на Купала - час пишного буяння й розквіту природи, а разом з тим короткого перепочинку хлібороба перед початком жнив.
На вінки брали різноманітне зілля - барвінок, м'яту, руту, материнку, любисток тощо.
Любовним зіллям, з якого плетуть вінки, вважаються волошки нагідки .шафран... Віночки з м'яти, любистку, материнки, волошок, полину тощо були оберегами від наврочування, щоб злі духи не змогли нашкодити здоров'ю та особливо святій заповіді Землі - бути матір'ю.
М'ята вважається оберегом дитини та іі здоров'я.
Любисток - символ здоров'я, злагоди, привертає любов дівчини чи жінки. "Купати в любистку - будуть дівчата любити" - так говорить прислів'я.
Материнка - символ материнської любові та здоров'я дітей.
Волошки (васильки)- символ хлоп'ячої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності.
Сокирки- польове зілля - стало символом охорони полів та нив.
Буркун-зілля - символ вірності; має чарівну силу з'єднувати розлучене подружжя.
Хміль - символ родючості, молодого буяння та любові. Він є і символом хоробрості та відваги, гнучкості та розуму.
Червоні маки - означають красу і молодість та їх скором й нучість. Вінок з червоних квітів - символ дівочої чистоти та краси. З квітучим маком порівнюють юнака-молодця. Незрілий мак дурманить голову, а тому став натяком на глупоту: "їж, дурню, бо це з маком". Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.
Лілея - символ дівочих чарів, чистоти, цноти. В ній закладено магічний символ жіночості, тому що вона сама є суттю вологої енергії. Давня назва квітки - крин, що має один корінь із словом "криниця".
Рожа-троянда - квітка, що нагадує собою сонце, квітка богині кохання - Лелі. Вона є символом доброзичливості, достатку.
Червона рожа - дівоча краса та чистота. Недарма був час, коли християнство, переслідуючи та винищуючи прадавні знання та вірування, вело нещадну боротьбу з цією квіткою, та тими, хто її не тільки шанував, але й вирощував. Рожею, як і васильками та чорнобривцями, дівчата заквітчують свої голови, вплітаючи їх у вінок. Ці прекрасні квіти використовують і у весняних обрядах.
Роман-зілля лісове - викликає кохання у хлопців, а ромен -зілля - у дівчат.
Папороть, як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопця. Нечуй-вітер - чари для відвертання зазіхання іншої дівчини.
Братки польові чи Іван та Марія - є символом збереження кохання по крові.
Дивосил - корінь дев'яти сил, зміцнює та повертає здоров'я.
Зібравши дванадцять різних квіточок (обереги), дівчата сідають біля річки і плетуть вінки. Хлопці під час плетіння не мусять бути. Кожна дівчина плете по два вінки. При цьому співають:
Піду в садочок, нарву квіточок...
Гей, гей, гей, нарву квіточок.
Нарву квіточок, сплету віночок...
Гей, гей, гей, сплету віночок,
Сплету віночок, пущу в ставочок...
Гей, гей, гей, пущу в ставочок.
Хто вінок пійме, той мене візьме...
Гей, гей, гей, той мене візьме.
Або ж:
...Ой зов"ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники.
Та рано, рано • на всі празники...
А коли віночки сплетені, то решту зілля кидають у воду, а чи розтрушують по галявині, коли це в лісі, й співають:
По саду ходжу, виноград саджу
Посадивши, та й поливаю.
Ой поливши, та й нащипаю,
Нащипавши, віночка зів'ю,
Хто віночок пійме.
Той мене візьме...
Вінкоплетени - виключно дівоча і жіноча справа. На Купальське свято дівчата приходили у біленьких вишиванках-сорочках.
Маленькі діти мали свої забави, співали Купальські пісні. У довгих до п'ят сороченятах виходили до річки. На дівочих голівоньках обов'язково мали триматися віночки з ромашок, щоб таким же гарним та сонячним сердечко росло та розвивалося у грудях. Маленьким дівчаткам вінки плели старші сестри та матері. Діти вже змалку призвичаювалися до народного свята.
Дівчата виплітали по два віночки - один щоб одягнути на голову, а другий - для ворожіння.
На просторій галявині, де закопували деревце (Купайлицю), землю довкола посипали жовтим пісочком, квітами, Купайлицю також прикрашали вінками та свічками, співаючи при цьому пісні:
Ой на Купала, Купала Там ластівочка купалася.
На бережечку сушилася,
Молода Ганнуся журилася:
А ще ж рушничків не напряла, А вже Василька сподобала.
А ще рушнички на верстаті,
А вже Василько в ЇЇ хаті.
Забава починалася з хороводу. Бралися за руки і йшли вклонятися воді: "Йдемо до води, щоб не знати біди! - здіймали угору руки. Вода сьогодні свята!" (вклонялися).
Юнки водять хоровод з вінками, кожна тримає по вінку в кожній руці. Тримаючи вінки вгору до Сонця, дівчата повільно йдуть одна за другою І співають Купальських пісень. Під вечір ці вінки пускатимуть на воду і ворожитимуть. Віддати вінок милому - віддатися йому. Пустити вінок за водою - ворожити про майбутнє.
Близько коло води ставали у коло, визначали найповажнішого парубка за Купалу і висували в центр кола. Здіймали дівчата віночки з голів, складаючи на розкрилені руки "Купала".
Даєм тобі по віночку,
А як будем ся вертати,
То їх будем розбирати ..
Потім дівчата присідали, затуляли долонями очі, а хлопці розкладають по голівоньках відібрані від "Купала" віночки. І знову хоровод:
Заплету віночок, заплету шовковий.
На щастя, на долю, на чорнії брови.
Та й пущу віночок на биструю воду,
На щастя, на долю, на милого вроду.
Ой пливи віночку тихо за водою.
На щастя, на долю, милому зі мною.
Та й поплив віночок тихо за водою —
Серденько дівоче забрав із собою.
Ой пливи, віночку, та по синій хвилі
До тієї хати, де живе мій милий...
В різних місцевостях свято мало свої відмінні риси. На Черкащині та на Поділлі дівчата йшли пополудні збирати квіти та вишні на вінки. Вишнями та черешнями, сплетеними в грона, прикрашали Купальське деревце. У вінки також вплітали вишні, або черешні. Окремо виплітались вінки для пускання на воду. Пускання на воду вінків, що символізують дівочу цноту, - один з найпотаємніших звичаїв нашого народу. З ним пов'язані ворожіння та різні повір'я:
- до якого берега припливе вінок, туди дівка вийде заміж;
- крутиться вінок на місці, то цього року дівчина заміж не вийде;
- потоне вінок - віщує нещастя.
Буває, що дівчина пускає на воду два вінки - на себе й на милого, і загадувала: якщо вінки попливуть поряд, то бути в парі, а якщо ні - то розлука. Деякі дівчата заходили глибоко у воду й пірнали, щоб вінок з голови змила вода, а тоді дивилися, куди він попливе.
"На батьківщині Кобзаря у селі Шевченковому (Кирилівці), дівчата обирали з-поміж себе двох "русалок", які вміли добре плавати. У довгих білих сорочках, з розпущеним волоссям і вінками на головах вони брали деревце і з ним пливли на середину ставка. Купайлицю там залишали, а самі випливали на берег. Потім всі сходились до "русалок" і пускали вінки. А бувало, Ідо гілочки з Купайлиці забирали додому і ховали під подушку: хто присниться, з тим дівчині випаде одружитися" (Л.І Ященко, Уроки з
Магічне використання вінків пов'язане з їхньою формою замкнутого кільця, чим вінок близький також до колача, обручки та ін. Через вінок переливають воду для освячення, умиваються, протягують певні предмети, дивляться через вінок, цілуються тощо.
У слов'ян побутував звичай на свято Купайла проходити через великий вінок у зріст людини для оздоровлення усіх учасників обряду. Після обрядів вінки використовуються для лікування (заварюють для пиття, миття голови, купання), або спалюють їх для обкурювання людей, тварин, приміщень.
В деяких областях вінки не пускали на воду, а несли додому і кидали на город, щоб росли огірки і гарбузи, або вішали в сінях біля дверей, затикали в стріхи, закидали через голови на дахи ик обереги.
Не можна вінок викидати на смітник -.це вважається наругою над святощами.
Якщо вінок довго залишається свіжим - на добро, зів'яне -недобрий знак, розвився, чи розірвався - чекай біди. Вінки також підкладали під подушку - щоб побачити віщий сон. Дівки і одинокі жінки в Купальську ніч закидали вінки на дерева - якщо вінок одразу зачепився за гілку - буде мати чоловіка.
Магічною силою наділяється вінок, сплетений вагітною жінкою - він дає плодючість полям і худобі. Вінок, сплетений дівчиною - чистоту посіву.
У давніх слов'янських племен існував звичай навесні приносити вінки з перших квітів у жертву Воді (річкам, озерам, джерелам) бо вода то Богиня Дана - одне з втілень Бога, неодмінна складова тої ТРІЙЦІ, що світ сотворила. Тому здійснювалися обряди біля Святої Води.
Наші Предки прикрашали вінками ритуальних тварин, які приносилися в жертву. Вінками прикрашали корів, які отелилися, новонароджених телят та ін. Ці обряди виконувалися з метою забезпечення добробуту родини, уберегти тварин від хвороби, зурочення та іншого лиха.
Скільки себе пам'ятаю, щороку на Купала мама виплітала для мене віночки. Бувало, ще малою, прокидаюся вранці, вибігаю на ґанок, а мама вже сплітає віночки з запашних найкращих квітів - материнки, волошок, розхіднику, ромашок, барвінку, які назбирали ранесенько до схід Сонця на схилах нашої річки - Зах. Бугу. Плелися ці вінки з року в рік. Пізніше за зіллям ходила я зі своїми подругами, а далі сплітала віночок для своєї доньки... Віночки були такі різнобарвні... Іноді мама виплітала їх в два кольори - один з волошок (блакитний), а другий - з розхіднику (жовтий), зв'язувала їх разом. Частіше це були три віночки, які я одягала на руку і так несла для освячення. Мабуть і до тепер найбільше люблю польові квіти, які завжди видаються живими і запашними.
Отже, не забуваймо прадавніх традицій наших предків - виплітаймо віночки для обрядодій на наші свята, навчаймо цим звичаям наших маленьких дівчаток - дітей і онуків, щоб віночок з різнобарвних запашних квітів був неперервним початком нового кола, у яке зіллються гідні нащадки - продовжувачі Роду українського і його традицій. І якщо говорять, що Україна буде до тих пір, поки колядники ходять і писанки пишуть, то з не меншим правом це можна віднести і до віночка - адже це така сама давня, вічна, велична і неперервна традиція нашої Землі!
Література
1. Братко-Кутинський, "Феномен України", К., 1996.
2. Войтович В. "Сокіл - Род", Рівне, 1997.
3. Знойко О.П. "Міфи Київської землі та події стародавні, К, 1989.
4. Журнал "Сварог". Часопис українців, про українців і для українців, вип. 5, К., 1997.
5. Скуратівський В. "Місяцелік", К., 1993.
6. Шилов Ю.О. "Праісторія Русі-України", Київ-Хмельницький, "Українське козацтво", 1998.
7. Ященко Л.І. "Уроки народознавства", К., 1995.


Создан 28 июн 2006